Громадянин Авдєєв звернувся до суду з позовом до громадянки Григорович про визнання права власності на частину квартири, яка належить на праві приватної власності громадянці Григорович на підставі укладеного нею договору купівлі-продажу. В позовній заяві позивач стверджував, що вони з власницею квартири протягом півроку, що передував укладенню нею договору купівлі-продажу, незважаючи на відсутність реєстрації шлюбу, жили разом, вели спільне господарство. Крім того, він надав кошти відповідачці у сумі еквівалентній 30,000 доларам США для покупки спільної квартири Те, що він не приймав участі в укладенні правочину купівлі- продажу квартири, позивач пояснював відсутністю у нього на той момент паспорта, який був у нього викрадений. Суд позов задовольнив і прийняв рішення про визнання права власності на частину спірної квартири, виходячи з розміру суми, еквівалентної вкладу позивача в спільне господарство з відповідачкою. Дайте юридичну оцінку рішенню суду.
Ответы на вопрос
Рішення суду є законним та обґрунтованим.
Згідно з ч. 1 ст. 366 Цивільного кодексу України, спільна власність на майно двох або більше осіб є тією формою власності, при якій кожна з цих осіб має право на певну частку майна. Частка визначається за домовленістю між співвласниками, а якщо домовленості немає, - за розміром внесків співвласників у придбання майна або в утримання спільного майна.
У даному випадку позивач Авдєєв та відповідачка Григорович, незважаючи на відсутність реєстрації шлюбу, жили разом, вели спільне господарство. Крім того, позивач надав відповідачці кошти у сумі еквівалентній 30,000 доларам США для покупки спільної квартири.
Ці обставини свідчать про те, що між позивачем та відповідачкою виникло право спільної власності на придбану квартиру. Частка позивача в спільній власності визначається за розміром його вкладу в придбання квартири, який становить 30,000 доларів США.
Суд правильно визначив розмір частки позивача в спільній власності, виходячи з розміру його вкладу в придбання квартири.